Три фронти совісті: Особистий маніфест у переддень Старого Нового року
Сьогодні вечір 13 січня. Моє покоління, та й багато людей після нас, звикли в цей час зустрічати Старий Новий рік. Для когось це просто дата, для когось — глибока сімейна традиція, вечір святого Василя (14 січня). І саме зараз, у цей символічний час зміни календарів, мене наздогнала глибока і тривожна думка.
Ми багато сперечаємося про дати, про стилі, про те, коли «правильно». Але дивлячись на те, що відбувається з нашою країною, я бачу три фронти. І на кожному з них сьогодні вирішується: чи вистоїмо ми як єдине ціле.
- Перший фронт: Сталева опора
Це ті, хто зараз в окопах. Наші хлопці та дівчата, які своєю груддю захищають кожен сантиметр нашої землі. Там, на передній лінії, немає «правильних» чи «неправильних» українців. Там не питають, якою мовою ти молився і за яким календарем святкував Різдво. Там є лише одне священне поняття — Побратим. Це людина, яка прикриє твою спину, коли навколо пекло. Це люди честі, і вони — серце нашої цілісності.
- Другий фронт: Гуманітарна артерія
Це тил. Це волонтери, це весь світ, який вірить у нас. Це ті, хто розуміє: без забезпечення фронту не буде життя. Це фронт довіри та людяності. Тут кується перемога тих, хто не може взяти до рук зброю, але віддає останнє ради спільної мети. Це «гуманітарна складова Перемоги», де кожен євро чи кожна гривня — це крок до виживання.
- Третій фронт: Зрадники всередині системи
Але є й ті, кого я назву прямо — зрадники. Це люди, які заважають роботі волонтерів, які дискредитують добровольців, які займаються незаконною мобілізацією «бусифікацією» та тиснуть на найболючіші мозолі суспільства заради політичних балів чи власної вигоди.
Вони діють за вказівками, що суперечать і Конституції України, і церковним заповідям. Вони намагаються розділити нас на табори саме тоді, коли нам потрібна єдність. З 24-го лютого 2022 року їхнє завдання — розхитати човен зсередини, і це найнебезпечніший вид ворожнечі.
Мій головний меседж
Я пишу це від свого імені, бо відчуваю: ми стоїмо на межі. Ми можемо нескінченно сперечатися про календарі, підмінювати поняття та мірятися патріотизмом. Але ми маємо усвідомити одну жорстку істину:
Якщо ми втратимо цілісність держави Україна — не буде важливо нічого. Не буде важливо, якою мовою ми мовчатимемо в окупації. Не буде важливо, за яким календарем ми НЕ святкуватимемо свої свята. Жоден політик не досягне своїх цілей, жоден бізнесмен не збереже свої активи, жодна сім’я не буде в безпеці, якщо завалиться фундамент — наша Держава.
Сьогодні у нас є тільки одна мета, вища за яку немає нічого: Соборність і Цілісність.
Я закликаю кожного — від рядового до міністра: перестаньте бути інструментами розбрату. Почніть діяти серцем і в правовому полі. Згадайте те відчуття єдиного кулака, яке врятувало нас на початку вторгнення. Тільки в цій єдності, де поважають кожного патріота, а слово Побратим важить більше за будь-які політичні гасла, лежить наш ключ до перемоги.
Спочатку — Україна. Все інше — потім.